СФУЛТ - Світова Федерація Українських Лікарських Товариств

ЧИ ПОТРІБНЕ УКРАЇНІ ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ?

Володимир Карпук
Народний депутат України, Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення медичної допомоги, здійснення лікувальної діяльності, медичної освіти і науки Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я
Олег Мусій
Голова Громадської Ради при МОЗ України,
Віце-Президент Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ)

Система охорони здоров’я в Україні на сьогодні є однією з найконсервативніших. Зміни в соціально-економічному житті країни ніяк не можуть дійти до медицини. Існуюча модель системи охорони здоров’я України продовжує демонструвати свою неефективність, про що свідчать показники її діяльності — в першу чергу низькі доступність, якість медичної допомоги, незадовільний стан здоров’я населення, низька тривалість життя, висока смертність осіб найактивнішого працездатного віку, дитяча смертність. Відзначається постійне зростання незадоволеності населення існуючою системою надання медичної допомоги. Водночас медики ведуть зубожіле існування та чи не найменш захищені соціально.
Загальновідомо, що у „цивілізованому світі” лікарі одні з найбільш поважних і високооплачуваних професій та добре захищені законом. Зараз суспільство та й сама медична галузь розуміють, що настав час для серйозних змін в охороні здоров’я, особливо в її законодавчому забезпеченні. У зв’язку з цим зараз Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я здійснюються енергійні зусилля щодо реформування цієї системи, насамперед з підвищення ефективності управління галуззю.
Як свідчить досвід провідних країн світу та переважної більшості країн Європи, значна роль в ефективному управлінні належить професіоналам та громадськості. Серед професійних інституцій роль лідера по праву займає лікарське самоврядування.
Ще у 1987 році в прийнятій 39-ою Всесвітньою Медичною Асамблеєю Мадридській декларації наголошено на необхідності самоврядування медичної професії, професійній автономії. Сформульовані нею основні принципи лікарського самоврядування спрямовані на якнайширше задоволення потреб пацієнтів та захист прав медичних працівників. Як наслідок, у всіх країнах – членах Європейського Союзу, прийняті закони, якими лікарському самоврядуванню передано цілий ряд важливих регулятивних функцій системи охорони здоров’я та окреслено основні організаційні засади професійної діяльності лікарів.
Так, вищими законодавчими органами наших сусідів прийняті — Закон Польщі „Про ізби лікарські” від 17 травня 1989 року, Закон Болгарії „Про корпоративну організацію лікарів і стоматологів” від 21 липня 1998 року, Закон Словаччини „Про Словацьку лікарську комору” від 3 грудня 1991 року, Закон Румунії 74/1995 – про Asociata Medicala Romana, Закон Албанії „Про лікарське упорядкування в Республіці Албанія” від 01 червня 2000 року. Органи лікарського самоврядування успішно діють більш як у 100 країнах світу, зокрема в США – American Medical Assotiation з 1847 року, Швейцарії — Federation des medecins suisses з 1867 року, Норвегії – Den Norske Legeforeningen з 1886 року, Канаді — The Medical Council of Canada з 1912 року, Німеччині – Bundesarztekammer з 1947 року, Македонії – Македонско лекарско друштво з 1945, та 1996, Туреччині – Turk Tabipleri Birgligi з 1973 року і навіть у Нігерії – Nigerian Medical Association з 1988 року.
Варто відзначити, що у дружній нам Польщі станом на 2002 рік сейм уже ухвалив 16 законів щодо регулювання діяльності різних професійних самоврядних організацій.
В Україні, яка стоїть на порозі серйозного реформування системи охорони здоров’я, як майбутньому члену об’єднаної Європи, законодавче введення лікарського самоврядування є питанням найближчого часу. Тим більше, що існуюче протягом всього часу незалежності України, Всеукраїнське лікарське товариство (ВУЛТ), ведучи свою історію з 1910 року від Українського лікарського товариства у Львові та з 1917 року від лікарського товариства УНР готове надати свої напрацювання, науковий та організаторський досвід і виступити локомотивом впровадження лікарського самоврядування після прийняття відповідного Закону Верховною Радою України.
Виходячи із світового та європейського досвіду головними завданнями лікарського самоврядування визначені:
- видача дозволів і нагляд за належним та сумлінним виконанням лікарської практики;
- інтеграція лікарського середовища у єдиний медичний простір;
- впровадження політики партнерства між системою охорони здоров’я, лікарями і пацієнтами;
- встановлення обов’язкових для всіх лікарів етичних і деонтологічних засад лікарської практики;
- вплив на стан здоров’я суспільства, політику охорони здоров’я держави та ефективне використанням ресурсів системи охорони здоров’я;
- співпраця з науковими товариствами, вищими навчальними закладами в державі та за кордоном тощо.
Вищезазначені завдання лікарське самоврядування виконує через:
- надання права на здійснення лікарської практики;
- ведення реєстру лікарів;
- обговорення умов праці лікарів та її оплати;
- нагляд за належним і сумлінним виконанням лікарем його професійних обов’язків;
- випрацювання чітких критеріїв (індикаторів) якості надання медичної допомоги;
- притягнення  лікарів  до дисциплінарної відповідальності, аж до позбавлення права на здійснення лікарської практики;
- співпрацю у справах фахового удосконалення лікарів;
- проведення атестації і сертифікації лікарів, ліцензування видів медичної практики та участь у акредитації закладів охорони здоров’я;
- участь у проведенні конкурсів на заміщення інших керівних посад у службі охорони здоров’я;
- експертиза та обговорення нормативних документів органів влади, особливо тих, що стосуються змін у системі надання медичної допомоги та виконання лікарем його професійних функцій;
- здійснення контролю за використовуванням лікарських засобів і медичною рекламою;
- ухвалення принципів професійної етики та деонтології, обов’язкових для всіх лікарів, а також контроль за їх дотриманням;
- окреслення меж та контроль за дотриманням лікарської таємниці;
- співпраця з органами державної адміністрації, політичними організаціями, професійними спілками, а також з іншими громадськими організаціями у справах, що стосуються охорони здоров’я населення та умов виконання лікарем його професійних обов’язків;
- своєчасне забезпечення лікарів необхідною медичною інформацією;
- розробка національної стратегії системи інформування суспільства про події в системі охорони здоров’я;
- встановлення кваліфікації лікаря та надання права на медичну практику громадянам інших держав.
Фундаментальним і невід’ємним правом громадян у будь-якому вільному і демократичному суспільстві, є їхнє право встановлювати мету і завдання системи охорони здоров’я. Міжнародним співтовариством вже давно визнано, що цей шлях обов’язково приведе до підвищення довіри суспільства до системи охорони здоров’я та медиків. Передача повноважень лікарському самоврядуванню дозволить відродити представницьку демократію в такому важливому соціальному секторі, як охорона здоров’я, що обов’язково призведе до поліпшення функціонування системи охорони здоров’я в цілому. Введення лікарського самоврядування призведе до формування в лікарському співтоваристві і в суспільстві в цілому таких цивільно-правових відносин, при яких лікар нестиме персональну юридичну і фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед лікарським товариством, а лікарське товариство — за результати діяльності лікаря перед пацієнтами і державою.
Рекомендації Ради Європи пропонують урядам створювати сприятливі умови в юридичній і податковій системі для фінансування і керування неурядовими медичними організаціями, а бюджет охорони здоров’я, наскільки можливо, повинен включати статті для підтримки їхньої діяльності, що для України зараз є утопією.
Намагаючись побудувати нову національну систему охорони здоров’я необхідно усвідомлювати і можливість спротиву тих, чиї інтереси найбільше зачіпають пропоновані зміни. Як свідчить досвід усіх років незалежності саме теперішня „медична еліта”, яка з року в рік вимагає тільки збільшення фінансування галузі задля подальшого розкрадання бюджетних коштів, є головним гальмом будь-яких перетворень у охороні здоров’я. Кожен новий міністр охорони здоров’я займаючи свою посаду декларував необхідність змін але жоден їх так і не запровадив. Хочеться вірити, що теперішній міністр, офіційно підтримавши законопроект „Про лікарське самоврядування” та Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, подавши його на розгляд у парламент, не піддадуться тиску цієї „псевдоеліти” та очолять процес перетворень у галузі охорони здоров’я. Потрібно розуміти, що без децентралізації управління охороною здоров’я через зміну командно-адміністративної на визнану у світі суспільно-адміністративну модель управління галуззю, без впровадження дієвого професійного лікарського самоврядування, очікувати покращень у медицині, відновити у суспільстві довіру до медиків, здійснити соціально-економічний та правовий захист медиків – марно.
Лікарське товариство має відігравати провідну роль у системі громадського контролю охорони здоров’я, виконуючи при цьому освітню і юридичну функції. Виступаючи на захист лікарів і пацієнтів, товариство могло б взяти участь у встановленні стандартів в галузі медичної освіти, медичної практики і лікарської етики, а також сприяти підвищенню професійного рівня медичних працівників. Основними обов’язками товариства могли б стати забезпечення підготовки необхідної кількості кваліфікованих лікарів, підтримка високого рівня професійних знань, нагородження медичних працівників за особливі заслуги, допомога в здійсненні перепідготовки медичних кадрів, виконання регуляторних функцій.
Запровадження інституції лікарського самоврядування дозволить значно скоротити тіньовий обіг коштів у охороні здоров’я, позбавить пацієнтів від послуг псевдомедичних організацій, різного ґатунку цілителів, забезпечить контроль за медичною рекламою, створить умови для прагнення з боку лікаря і медичної установи надавати якісну медичну допомогу, дасть практичне обґрунтування доцільності функціонування тих або інших установ охорони здоров’я, визначить потребу в лікарях різних спеціальностей, дозволить сформувати ефективну систему страхування професійної відповідальності лікарів і медичного страхування громадян, успішно вирішувати інші важливі медико-соціальні проблеми.
Діяльність громадських та самоврядних організацій є реальним показником процесу становлення громадянського суспільства, демократизації політичної і соціальної системи держави. І чим результативнішою буде їхня робота, тим досконалішим і міцнішим буде ставати громадянське суспільство.
Отже, охороні здоров’я України, що перебуває на шляху переходу від централізованої адміністративно-командної системи до демократичних перетворень — вкрай необхідна самоврядна лікарська організація, побудована на принципах автономії професійної діяльності.
В розвиток європейського напрямку розвитку України, пройшовши протягом 2005-2006 років неодноразові публікації, в тому числі у наймасовішій медичній газеті „Ваше Здоров’я”, тричі пройшовши широке громадське обговорення та отримавши підтримку серед багатьох фахових лікарських організацій та медичної громадськості, проект Закону України „Про лікарське самоврядування” розглядається зараз у Верховній Раді України.
Маємо велику надію на підтримку цього законопроекту серед усіх фракцій та політиків.